П'ятий епізод фінального сезону «Хлопаків» (The Boys) під назвою «Короткометражки» (One-Shots) — найсміливіший за структурою в цьому сезоні. Замість звичного переплетення паралельних сюжетних ліній нам пропонують кілька окремих міні-сегментів із власними протагоністами та титульними картками на кшталт коміксових «одиночних» випусків. Серіал тимчасово змінює жанр, перетворюючись на збірник короткометражок, де кожен сегмент має власний тон, настрій і навіть жанровий акцент. Це рішення сміливе, хоча й не бездоганне у виконанні. Проте після чергових серій, у яких вкотре прокручувалися знайомі конфлікти між Бутчером, Г'юї та рештою команди, цей епізод раптом повертає давно забуте відчуття живого світу, в якому існують не лише головні герої команди Хлопаків і центральний конфлікт із Хоумлендером/Патріотом, а й інші персонажі, котрі проживають миті свого життя.
Ті, кого перемелює система
Петарда
Найкращий сегмент епізоду та один з найсильніших у п'ятому сезоні пов'язаний з історією Петарди/Феєрверка (Firecracker). Серія починається з гордої презентації нової реклами Демократичної церкви Америки, де Хоумлендер отримує з рук Петарди першу «Біблію Хоумлендера» — Старий, Новий і Новітній американський Заповіти, останній написаний штучним інтелектом. За зовнішнім фанатизмом Петарди ховається жива людина зі своїми протиріччями. Одного разу вдень вона таємно зустрічається із наставником з минулого — отче Ґреґом Дюпрі, чия церква розоряється під тиском нового релігійного порядку, а вже ввечері — зачитує з телесуфлера текст, у якому звинувачує свого пастора в педофілії. У цей момент камера не відривається від її обличчя, з'являються справжні сльози, це терзає її душу.
Велорі Керрі перетворює функціонера системи на людину, якій просто не вистачило сил або можливості знайти вихід. Її арка — це шлях маленького гвинтика, який готовий проковтнути все лайно на своєму шляху, аби лише підвищитися, при цьому повністю втрачаючи мораль, залишки людяності та себе як особистість. У цьому і є весь сенс: до «Сімки» вона потрапила, будучи абсолютно пересічним супергероєм, бо справа ніколи не була в суперсилах. Персонажка отримала кар'єрне зростання та близькість до влади не завдяки силі, а через прислужництво, улесливість і маніпуляції. Фінальна сцена між Хоумлендером і Петардою закриває її сюжетну гілку з холодною безжальністю: він торкається її обличчя, секунда тиші — і голова дівчини вже насаджена на фігуру орла на постаменті. Іронічно, що це ліве крило птаха, творці могли закладати ще сенс стосовно лівих поглядів, котрі стосуються політичних ідеологій та рухів, що прагнуть до соціальної рівності, справедливості та зменшення суспільної нерівності. Безславний кінець для Петарди у спробі дотягнутися до сонця.
Чи шкода її? В моменті сумнівів та внутрішньої боротьби можуть виникнути сентименти, однак вона цілком розуміла, коли укладала угоду із совістю, та що робила до цього весь цей час. Якщо б Хоумлендер не настільки радикалізувався у своїх поглядах і діях, переживала би вона за свої дії? Не думаю. До цього ми бачили як героїні подобається її робота, можливості, які відкриті перед нею. Петарда — пропагандистка, яка своїми діями потурала жахам системи і спонукала реалізації поганих речей. Якщо б не вона, то це був би хтось інший, але це неважливо.
Просто проведіть паралель з російськими пропагандистами, котрі щодня поливають брудом українців, розповсюджують фейки, викривлюють реальні факти своїми наративами та виправдовують будь-які злочини Росії в її загарбницькій війні проти України. Або ж згадайте пересічних росіян, які тільки в 2026 році потроху почали оговтуватись і розуміти, що це війна, та відповідь може бути й на їх території (до цього лише прикордоння РФ відчувало смак «Кієва за трі дня»). Тільки після ударів по нафтопереробним заводам, котрі спричинили ріст цін і дефіцит пального в Росії, а також спричинених незручностей від вимкнення мобільного зв'язку та інших мір, які робить кремлівська влада після зальотів дронів углиб їх території, «прості» росіяни стали дедалі частіше виступати за мир і закінчення війни. Причому це не якесь прозріння від терористичних дій твоєї держави та мовчазної підтримки кривавого режиму, а банальне бажання жити в комфорті та стабільному середовищі, як раніше. У Петарди в «Хлопаках» аналогічна ситуація. Всі люди різні, як і росіяни, котрі були наведені як приклад, але наслідки їх дій чи бездіяльності все одно розцінюються як злочин й потурання системі, де тяжкість має визначатися індивідуально народним осудом та правовими інституціями.
Чорний Нуар
Друга мініатюра епізоду присвячена Чорному Нуару II на ім'я Джастін, який у вільний час від роботи в «Сімці» репетирує роль Баррі Ґібба в бродвейському мюзиклі про Bee Gees, а режисер Адам Берк (місцевий Кевін Файґі на мінімалках, зеніт слави якого вже пройшов) стає йому першим справжнім наставником, який бачить у ньому артиста, а не маску. Враховуючи, наскільки поверхнево шоу використовувало нового Нуара до цього моменту, за якихось десять хвилин серія примудряється дати персонажу більше емоційної ваги, ніж деякі сюжетні арки інших персонажів з попередніх сезонів. Його мрія про театр, репетиції та взаємини з постановником виявились несподівано людяними й теплими. Саме в таких моментах серіал традиційно найсильніший: коли творці не намагаються постійно шокувати кривавим місивом, а просто дозволяють персонажам бути людьми. Звісно, шоу не забуває свій фірмовий стиль, тож вугор із каналізації вбиває Адама просто у вбиральні за наказом Глибини. Джастін застає наставника вмираючим на руках, а фінальні слова режисера обігрують типове кліше останніх фраз перед смертю, сцена абсурдна, але в той же час щира. Зрештою після шантажу зі сторони Глибини Нуару знову доводиться натягнути маску. Сумно.
Терор
Третій сегмент присвящений подіям команди Хлопаків, які показані крізь Терора, бульдога Бутчера. Поки пес шукає свою іграшку, яку Старлайт/Зіронька забрала в прання, ми спостерігаємо за відвертими розмовами. Марвін зізнається Бутчеру, що прийняв свою неминучу смерть і вперше за довгий час спить спокійно, Французик вголос визнає, що не знає, як забезпечити Кіміко нормальне життя. І найголовніше — Бутчер обіцяє Г'юї, що якщо знайдуть V1, частина дози дістанеться Старлайт і Кіміко, а себе рятувати він не планує. Ентоні Старр демонструє чергову порцію самоіронії, коли показують сон Терора. Момент, коли Бутчер дивиться на Г'юї, як той рятує пса від отруєння шоколадним тортом, говорить про персонажа більше, ніж будь-які його пафосні гасла.
Творці в цьому блоці епізоду показують те, чого сезону бракувало раніше: живу взаємодію персонажів без нескінченних повторень одних і тих самих конфліктів. Розмови Бутчера з Г'юї та Марвіном тут працюють значно краще, ніж їхні постійні сварки в попередніх епізодах. Особливо на фоні того, що сценаристи нарешті дозволяють Бутчеру проявити залишки людяності. Однак тут серіал водночас працює і проти себе. Бо проблема в тому, що фінал четвертого сезону фактично завершував арку Бутчера як людини, яка остаточно втратила людяність заради війни з суперами. Темна сторона перемогла — принаймні так це подавалося. Але п'ятий сезон знову частково відкочує персонажа назад. Так, він усе ще цинічний, жорстокий і готовий жертвувати людьми, але серія вкотре підкреслює: десь усередині «старий Бутчер» усе ще існує. Він дозволяє використати V1 для Старлайт і Кіміко, фактично визнаючи, що не готовий приректи команду на смерть. І це вже вкотре повертає серіал до знайомої динаміки: Бутчер — покидьок, у якого все ще залишилась душа. Проблема лише в тому, що «Хлопаки» повторюють цю арку сезон за сезоном.
Те саме стосується і Г'юї. Персонажі ніби знаходяться в щурячих перегонах, весь час рухаючись по колу, проходячи одні й ті самі емоційні точки. Саме тому експериментальна структура цього епізоду працює краще за основний сюжет сезону: вона хоча б дозволяє героям поводитися як живі люди, а не як персонажі, приречені нескінченно пережовувати власні травми.
Сестра Сейдж
В четвертій короткометражці Сестра Сейдж, вона ж Мудриня в одній з локалізацій, розкриває Ешлі свій план. Якщо раніше шоу ще залишало простір для трактування її як прагматичної маніпуляторки, то тепер зрозуміло, що план Сейдж фактично зводиться до того, щоб допомогти Хоумлендеру захопити владу, потім вивільнити вірус проти суперів, дозволити суперам і людству знищити одне одного, а самій перечекати апокаліпсис у бункері з книжками. Іронія в тому, що вона вже жила саме так до зустрічі з Хоумлендером — лише замість бункера була квартира. Щось Мудриня трохи перемудрила. Персонаж, який нібито ненавидить хаос, сам стає архітектором кінця світу просто тому, що втомився від людей.
Питання логіки
Фінальна частина серії розгортається в Лос-Анджелесі, куди Солдатик і Хоумлендер вирушають, щоб зустрітися з Марафонцем / Містером Марафоном (Mr. Marathon), колишнім членом «Сімки», якого з часом замінив швидший спідстер — Поїзд (A-Train). П'ятий сегмент возз'єднує Дженсена Еклза (Солдатик), Джареда Падалекі (Марафонець) й Мішу Коллінза (Малкемікал/Malchemical), це працює як приємний метакоментар для фанатів серіалу «Надприродне», творцем і шоуранером найкращих (перших п'яти) сезонів якого теж був Ерік Кріпке, відповідальний за «Хлопаків». Режисером епізоду є Філіп Сґріккіа, який зняв чимало серій «Supernatural».
У вітальні головних героїв, окрім Марафонця, чекали Сет Роґен, Кумейл Нанджіані, Вілл Форте, Крістофер Мінц-Плассе та Крейґ Робінсон, які грали самих себе. Спочатку їх поява сприймається смішно, потім дійство стає трохи абсурдним, перетворюючись насамкінець у криваву баню. По відчуттям їх камео виглядає як суміш фільмів «Це кінець» (This is The End) та «Супер перці» (Superbad), тільки з суперами і типовим для шоу рівнем жорстокості.
Після невдалої спроби отруїти Хоумлендера та в загальному хаосі, що виник потім, видно головну проблему сучасних «Хлопаків»: серіал дедалі гірше працює з логікою власного світу. Марафонець, який здатен досягати надшвидкості, раптом починає поводитися так, ніби кімнати мають «провантажитися», як у відеогрі. Тому гонитва Марафонця за Солдатиком радше нагадує погоню Хитрого койота за Дорожнім бігуном з серії короткометражних мультсеріалів Looney Tunes і Merrie Melodies, де спідстер зрештою підковзується на дитячому маслі.
Окремо варто сказати про Хоумлендера, якого з кожним сезоном дедалі простіше перемогти. У першому сезоні він був абсолютною загрозою, і «Хлопаки» мали обдумувати кожен крок, щоб просто не загинути. Тепер же нестабільна психіка, комплекс бога і надмірна самовпевненість грають із ним злий жарт: він рідко користується суперслухом, рентгенівським зором чи надшвидкістю для досягнення своїх цілей, і загроза, яку він становить, стала умовнішою. Це не руйнує серіал, але помітно знижує ставки порівняно з першими сезонами. Частіше складається враження, що кілька сильних суперів цілком могли б просто колективно його запинати без жодних вірусів чи хитрих планів.
Насамкінець
Все ж попри ці проблеми, «One-Shots» — наразі один з найкращих епізодів сезону. І не тому, що він ідеальний, а тому, що вперше за довгий час «Хлопаки» перестають механічно рухати сюжет до фіналу й просто дозволяють своєму світу пожити.
