Передостанні епізоди сезонів і серіалів загалом — це екзамен для їх творців, окремий прояв майстерності сценаристів, у яких вони зобов'язані розпочинати відповідати на ключові питання шоу, а також мають змусити чекати фіналу із затамованим подихом. Сьома серія фінального сезону «Хлопаків» (The Boys) під назвою «Француз, жінка та чоловік на ім'я Молоко матері» (The Frenchman, the Female, and the Man Called Mother's Milk) формально виконує це завдання: президент мертвий, Французик помирає, Солдатик знову опиняється в кріокамері, а Хоумлендер стає ще ближчим до власного образу бога. Після видовищної кінцівки попереднього епізоду, де антагоніст шоу отримав V1, очікування були очевидними: катастрофа, хаос, демонстрація нової сили й відчуття, що світ серіалу ось-ось може бути поневолений або знищений.
В епізоді дійсно гине один з центральних персонажів, справді зводяться разом деякі сюжетні гілки, що розповзалися кілька серій підряд, і це дає декільком персонажам найкращі сцени за весь сезон. Але разом із цим у сезону є симптом, який не відпускає його з третього епізоду — передфінальна серія цілого серіалу відчувається не як апогей великої історії, а за структурою більше нагадує типовий епізод другого чи третього сезону, ніж передостанню главу всієї історії: все відчувається напрочуд буденно.
Бог, якого ніхто не боїться
Відкривається серія в Овальному кабінеті, де Хоумлендер викладає президенту своє бачення США майбутнього — зробити Демократичну церкву Америки новою національною релігією з одним істинним богом — ним самим. Також він хоче відправити війська в усі місця прихистку старлайтерів/зорянців, розпустити Конгрес, заборонити аборти та горіхове молоко, а годування груддю зробити обов'язковим. Після вбивства Хоумлендером президента, Ешлі займає його крісло, а задня голова на потилиці — та, що увесь серіал виступала голосом залишків совісті — називає її боягузкою і замовкає назавжди.
Сама сцена чудово показує те, що Хоумлендеру тепер не потрібна влада, йому навіть майже не потрібне насильство, достатньо страху. Якщо в другому сезоні достатньо було показати глядачам уявну сцени, де він випалює тепловим променем натовп людей, щоб стало моторошно, то тепер антагоніст просто займається політичним і корпоративним менеджментом, ніж реально демонструє свою абсолютну силу. Навіть отримавши V1, він не змінюється.
Далі Хоумлендер розпускає «Сімку» — і відпускає Глибину зі словами «всього найкращого», що для персонажа, чия особистість будувалася виключно на членстві в команді, звучить страшніше за вирок. Сцена з акулою Ксандером (з голосом Семюела Л. Джексона), яка від імені всіх морських мешканців обіцяє Глибині смерть, якщо він зайде у воду виглядає водночас смішно і справедливо у відношенні до минулих вчинків персонажа. Тож, коли він бачить людину, що тоне, то просто іде, адже боїться смерті, а ризикувати теж немає сенсу, бо він тепер не знаходиться у світлі софітів. Жалюгідний фінал для жалюгідного персонажа.
Солдатика знов приберегли до кращих часів
Найіронічніша сюжетна лінія серіалу належить Солдатику. З ним усе вирішується коротко: він відмовляється від пропозицій Хоумлендера, нагадує, що V1 віддав лише заради Клари, і додає, що той не Бог, а просто хлопець, якому наснився вологий сон про янгола з грудьми. Після всіх конфліктів, розмов про сім'ю і власну роль у цьому світі він знову повертається до кріокамери. З моменту своєї появи у третьому сезоні Солдатик щоразу опиняється запертим до зручних часів для сценаристів, щоб вони могли вивільнити цю потужну силу знову. В цьому є щось комічне і таке, що знецінює персонажа, адже фінал його історії напрочуд антикульмінаційний. Персонажа законсервували для спін-офів: дія одного відбуватиметься в минулому, в 1950-х, — «Сходження Vought» (Vought Rising), а іншого, за попередніми чутками, — після подій основного серіалу, проєкт має робочу назву «Хлопаки: Мексика» (The Boys: Mexico). Саме такі моменти дедалі сильніше створюють відчуття, що фінальний сезон постійно озирається на майбутнє франшизи, відкладаючи власне завершення.
ММ нарешті отримує свою найкращу сцену
Поки Кіміко проходить через опромінення ураном за схемою, що колись перетворила Солдатика на того, ким він є, а Сестра Сейдж переживає екзистенційну кризу та раз за разом лоботомує себе — Марвін і Енні стежать за репетицією О-Отче на студії Vought. Давід Діггс, очевидно, чекав цього моменту з першого епізоду сезону, та перетворює студійний майданчик на повноцінний музичний номер. Все це смішно, абсурдно й трохи збиває темп серії. І от на цьому фоні, поки основний сюжет пробуксовує, найбільш людяний момент отримує Марвін, й у епізоді, вірогідно, відбувається найкраща сцена ММ за п'ять сезонів: він розповідає Енні про дитинство, про пташку, яку врятував, про глузування однокласників і прізвисько «Молоко матері», що спочатку було образою, а потім стало чимось, чим він пишається. «Бути небайдужим у світі, на який усім байдуже — це не слабкість. Це збіса важко». Лаз Алонсо вимовляє це без жодного пафосу, і саме тому в його слова віриш, монолог працює набагато сильніше за більшість потужних промов інших героїв у цьому сезоні. Шкода лише, що подібних сцен у Марвіна за весь було критично мало. Найбільше люблю ці моменти шоу, котрі показують не лише сатиру про супергероїв, а й історії про звичайних людей, які намагаються залишатися людьми.
Минуле Бутчера
Г'юї та Бутчер потрапляють у пастку до Синапса — телепата, який приймає вигляд Джо Кесслера (його грає Джеффрі Дін Морган, батько братів Вінчестерів з «Надприродного»), колишнього товариша по службі та найкращого друга Біллі Бутчера. Синапс тисне на Бутчера (Synapse), змушуючи його згадати минуле, де амбіції мали занадто високу ціну. Так, під час однієї з операцій, він поставив мету вище за життя всього загону, в результаті чого всі загинули, окрім Бутчера. Ця правда закладе цеглини сумнівів у голові Г'юї стосовно того чи не повториться цей сценарій під час фінальної операції Хлопаків зі знешкодження Хоумлендера. Однак у моменті героям потрібно вирватись з ментального полону. Г'юї проявляє кмітливість, взломуючи концентрацію телепата психологічно — нагадуванням про вбивство брата. В цей момент Бутчер не знаходиться під контролем, і вбиває Синапса, але той вже встиг вичавити з його голови всі необхідні деталі про Кіміко й уранову камеру, тож Хоумлендер вилітає негайно ліквідувати частину команди Хлопаків.
Смерть Французика
Фінальна сцена — безумовно, найемоційніший момент серії. Французик добровільно залишається затримати Хоумлендера, поки Кіміко і Сейдж ховаються у сховищі. Він показує середній палець, обзиває його нацистом і запускає уранову установку на повну потужність. Коли Кіміко знаходить його ще живим, між ними відбувається прощання та останній поцілунок. Том Капон і Карен Фукухара витягують сцену виключно акторською грою, бо сценарно смерть Французика відчувається частково пласкою, хоч і болісною. Сезон настільки активно розставляв якорі майбутньої трагедії, що сам момент уже майже не дивує, він просто трапляється.
Найбільша проблема сезону
Що ближче фінал, то сильніше здається, що «Хлопаки» самі не знають, як завершити власну історію. Марі Моро й Джордан Лі нарешті з'являються, але одразу виникає питання, чому вони не були задіяні раніше. Головні герої знову проходять через знайомі розмови про надію, дружбу й любов.
Хоумлендер у цій серії, як і в попередніх, залишається найбільшою драматичною проблемою фінального сезону. Чим сильнішим він стає, тим меншою відчувається загроза — і це парадокс, з яким серіал так і не впорався. Після ін'єкції V1 він мав би стати абсолютною, невідворотною силою. Натомість у лабораторії Хлопаків, Хоумлендер міг знищити всіх за секунди, але замість цього просто відлітає, бо йому лінь було перевірити єдиний об'єкт у будівлі, котрий він не може просвітити своїм зором. Цей же герой з першого сезону не припустився б такої помилки. Спочатку серіал будував Хоумлендера як загрозу, до якої не можна навіть наблизитися. Зрештою він перетворився у простого нарциса в стані перманентного самоствердження, що само по собі цікаво, але це підриває його власну загрозу для всіх. Коли супер, що може вбити лазерним поглядом крізь стіну, раз у раз не доводить справу до кінця, глядач перестає в це вірити.
Насамкінець
Сьомий епізод не є поганим сам по собі, в ньому присутні гарні діалоги, сильна сцена від ММ, трагічний фінал Французика і кілька вдалих моментів. Проблема в іншому: все це мало працювати на кульмінацію, а натомість виглядає як ще одна зупинка перед справжнім фіналом. Епізод залишає відчуття порожнечі. Не через те, що в ньому мало подій, а через те, що ці події мали б відбутися серій п'ять тому, адже проєкт нарешті дістався до точки, де Хоумлендер вбиває президента, розпускає «Сімку» та заморожує Солдатика — це мало відчуватися кульмінацією перед кінцем, а сприймається як чергова постановка вихідної позиції перед фіналом. Поява Марі Моро і Джордан Лі з «Покоління V» (Gen V), спін-офа серіалу, вирішена швидко й без відчуття справжньої ваги. Персонажі, яких шоу фактично відправило на лавку запасних, з'являються рівно настільки, щоб нагадати про своє існування.
Передостання серія повинна змушувати нервово рахувати години до останнього епізоду, але натомість після перегляду виникає зовсім інше питання: чи вистачить однієї години, щоб природно завершити історію, яку сезон так довго відкладав?
P.S. От дуже була потрібна сцена обнюхування дупць між жінкою-кішкою Шелін/Кошатина (Sheline) та людиною-псом Догноттом (Dogknott), саме в передостанній серії серіалу. Так, очевидно ж, що дорогоцінний час серії вартує цього моменту.
