Шостий епізод п'ятого сезону «Хлопаків» (The Boys) під назвою «Навіть якщо небо впаде» (Though the Heavens Fall) формально виглядає як момент, до якого сезон йшов з самого початку: остання ін'єкція V1 нарешті опиняється в руках Хоумлендера/Патріота, а деякі історії, що розтягувалися в попередніх серіях, сходяться в одну точку.
Епізод відкривається сценою в кінотеатрі з Легендою — колишнім віце-президентом з управління героями Vought, якого ми востаннє бачили в третьому сезоні. Його поява працює і як повернення персонажа з попередніх серій перед фіналом, і як інструмент розкриття головного макґафіну сезону через Бомбоприціла/Бомбсайта (Bombsight) та його зв'язку з Золотою Гейшею. З'ясовується, що той зберігав ампулу з V1 для своєї коханої, яка зараз мешкає в будинку для літніх суперів Vought і колись давно свідомо відмовилася від безсмертя. «Літо прекрасне лише тому, що знаєш — прийде зима», — пояснює вона Кіміко, і ця фраза не просто характеризує персонажку, вона підсвічує всю центральну тему епізоду: що таке безсмертя та чи є воно взагалі подарунком. Саме тому сюжетна лінія Бомбоприціла працює значно краще, ніж більшість моментів основного конфлікту сезону. Його рішення віддати V1 Солдатику в обмін на позбавлення сил і можливість прожити залишок життя поруч із коханою виглядає по-своєму зворушливо. «Хлопаки» раптом ненадовго згадують, що вміють бути не лише цинічною сатирою та фабрикою шок-контенту, а й історією про людей, які бояться втрачати одне одного.
Паралельно творці шоу створюють кілька тихих людяних моментів, яких сезону критично бракувало після перших епізодів. Кіміко зізнається Французику, що вони зі Старлайт/Зіронькою сумніваються у необхідності прийняти V1, бо безсмертя означає не лише силу, а й приреченість спостерігати, як старіють і помирають люди, яких любиш. Це доволі передбачуваний драматургічний троп для історій про безсмертя, але його сенс ніхто не відміняв. Особливо на фоні того, що сезон до цього переважно змушував персонажів нескінченно сваритися через одні й ті самі конфлікти. Ті ж Г'юї та Енні просто лежать на машині й дивляться на хмари. Вперше за довгий час вони взагалі разом, а не лише постійно сперечаються про черговий план Бутчера.
Втім, щойно епізод починає знаходити емоційну рівновагу, сценарій знову повертається до знайомої проблеми сезону — нескінченного руху по колу. План із зараженням вірусом проти суперів розвалюється майже одразу після зустрічі Старлайт і Г'юї з О-Отче/О-Батьком (Oh Father). Сама сцена конфронтації непогана (а двобій смішний, якщо чесно), бо працює не лише як чергова сутичка, а і як нагадування про минуле Енні та те, наскільки далеко вона відійшла від релігійного фанатизму, який колись формував її особистість. Проте вся сюжетна лінія вкотре впирається в те саме відчуття: серіал ніби постійно вигадує нові шляхи для відкладання фінальної розв'язки.
Вірус уже не виглядає реальним рішенням, V1 ось-ось опиниться у Хоумлендера, а Сестра Сейдж / Мудриня дедалі більше нагадує персонажку, чия геніальність існує лише на рівні діалогів. Сценаристи намагаються пояснити її провали тим, що вона чудово розуміє раціональні процеси, але погано орієнтується в емоціях людей. Проблема в тому, що для героїні з надлюдським інтелектом це звучить надто простим виправданням. Складається враження, що творці самі до кінця не розуміють меж її здібностей, тому змушують Сейдж помилятися тоді, коли це потрібно сюжету.
Сюжетна лінія Солдатика з Бомбоприцілом і Золотою Гейшею працює як окремий моральний етюд про вибір між силою і втратою контролю, але водночас руйнує власну послідовність. Персонаж, який весь сезон існував як інструмент проти Хоумлендера, раптом віддає йому V1 через емоційно-сентиментальне рішення. І навіть якщо трактувати це як спробу показати людську непослідовність, ефект все одно зміщується в бік сценарної зручності: надто багато ключових речей зійшлися в один момент саме тоді, коли це потрібно історії.
Найдивніше рішення епізоду пов'язане із Солдатиком. Після всього, що персонаж говорив про Хоумлендера протягом сезону, після постійних натяків на їх неминучий конфлікт, саме він зрештою добровільно передає V1 своєму синові. Ідея, що причиною стає Клара Воут та її зв'язок із Хоумлендером (згадався момент з «Бетмена проти Супермена: На зорі справедливості», коли Марта об'єднала супротивників, IYKYK) виглядає емоційно зрозумілою, але драматургічно недостатньо підготовленою. Особливо на фоні того, як поспіхом сезон раптом вводить історію зі Штормфронт/Громовицею. Через це кульмінаційний момент працює радше як сценарна необхідність, а не природний розвиток персонажа. Хоча сама сцена, де Хоумлендер вводить собі V1 і в небо вириваються два стовпи теплового зору, поставлена достатньо ефектно, щоб створити потрібне відчуття безвиході. Хлопаки просто мовчки дивляться, адже наразі їм сказати вже нічого.
Хоумлендер у цьому епізоді остаточно переходить у фазу абсолютного бога, однак парадокс у тому, що чим сильнішим він стає, тим меншою відчувається загроза. Його сила більше не працює як драматичний інструмент. І навіть момент, коли він отримує V1, не викликає катастрофічного ефекту, а радше закріплює відчуття неминучості, яке серіал уже занадто довго відтягує.
Окремо відзначу взаємодію Глибини і Чорного Нуара, а також загальну побічну динаміку епізоду — від екологічної катастрофи з нафтовим трубопроводом до корпоративної пропаганди. За наказом Сейдж і Хоумлендера Глибина знімає рекламний ролик про «безпечний для риб» нафтопровід Vought біля берегів Аляски, який згодом вибухає, в результаті чого гине незліченна кільксть риб. В одному з моментів Глибина біжить берегом, намагаючись зробити штучне дихання вмираючому карпу на ім'я Джеремі. За цим гротескним моментом ховається помста Чорного Нуара й обопільне нерозуміння цінностей один одного. Глибина в минулому епізоді вбив режисера Адама Берка, через що стократно поплатився в цьому. Так, Володар семи морів знаходить Нуара в студії й вбиває — жорстоко та миттєво. Трагічний фінал для персонажа, який за декілька сезонів так і не отримав виразної власної історії. «Хлопаки» в цьому незмінні: якщо персонаж не встиг стати важливим — він помре, так і не ставши ним. Усе це працює як звичний для серіалу набір прийомів.
Серіал дедалі сильніше розвалюється між основною історією та підготовкою до майбутніх спін-офів. Особливо це помітно на фоні постійних розмов про Марі Моро з «Покоління V» (Gen V), чия відсутність у фінальному сезоні вже починає виглядати дивно, враховуючи, наскільки сильно творці роздули масштаби її здібностей у спін-офі. Марі давно перестала бути просто варіацією Вікторії Ньюман з контролем крові. Вона буквально переписує людські тканини на клітинному рівні: лікує дегенеративні захворювання мозку, відновлює зруйновані органи, регенерує обгорілі тіла. І саме тут виникає проблема внутрішнього балансу всесвіту «Хлопаків». Якщо персонаж здатен настільки глибоко контролювати біологію живих істот, то виникає логічне питання: чому Хоумлендер досі живий? Серіал або змушений штучно тримати Марі якомога далі від основного конфлікту, або в майбутньому навмисно обмежить її здібності, бо інакше сама її присутність руйнує напругу навколо пошуку зброї проти Хоумлендера. Це добре демонструє головну кризу сучасних «Хлопаків»: франшиза настільки розрослася, що починає ламати власну систему сил і ставок.
При цьому епізод все ж має одну по-справжньому сильну сцену — розмову Хоумлендера з Легендою. Вона працює не через масштаб чи насильство, а через рідкісну для серіалу щирість. Легенда не боїться Хоумлендера, не прикидається героєм і не намагається його переграти. Він просто дивиться на нього з жалем й називає божевільним талантом. Реакція Хоумлендера показова: він не вбиває Легенду саме тому, що вперше за довгий час стикається не зі страхом, а з чесністю. Можливо, це найкращий момент епізоду — тихий, простий і набагато сильніший за більшість бійок сезону.
Проблема лише в тому, що самі бойові сцени «Хлопаків» уже давно перестали бути чимось справді винахідливим. Бійки дедалі частіше зводяться до того, що персонажі просто кидають одне одного через кімнати, а творці компенсують відсутність візуальної креативності шок-контентом, кривавим ґротеском та сексуальним абсурдом. Сцена в будинку для літніх суперів, де один із ветеранів використовує власні обвислі геніталії як зброю, чудово ілюструє нинішній стан шоу: серіал усе ще намагається шокувати, але глядач давно звик до цього рівня божевілля. Іронічно, однак найбільш емоційно живими в серії виявляються не сцени насильства, а короткі людські моменти між персонажами.
Шоста серія водночас є і найважливішою для загального сюжету сезону, й найбільш показовою щодо його проблем. Ставки формально максимальні: Хоумлендер тепер ще сильніший, вірус більше не виглядає дієвим рішенням, Солдатик непередбачуваний, а команда Хлопаків остаточно втратила контроль над ситуацією. Але разом із цим серіал дедалі сильніше нагадує історію, яка не знає, як природно дійти до власного фіналу. «Хлопаки» все ще здатні видавати сильні сцени, влучну сатиру й хороші емоційні моменти, однак між ними дедалі помітніше проступає втома франшизи, яка занадто довго розширювала власний всесвіт і тепер змушена балансувати між фіналом історії та рекламою майбутніх спін-офів.
Насамкінець
Проблема шостого епізоду полягає не в окремих сюжетних рішеннях, а в загальній архітектурі сезону. «Хлопаки» одночасно намагаються бути фіналом історії і стартовим майданчиком для нових гілок франшизи. Через це кожен великий сюжетний рух виглядає не як завершення, а як проміжна станція перед наступним проєктом. І навіть коли ставки об’єктивно зростають, відчуття завершеності не виникає.
